Тарас Шевченко
Скрябін – “Мені Однаково”. Поет написав цей вірш 17–19 травня 1847 у Санкт-Петербурзі. Він входить до циклу “В казематі”. До цього циклу входять 13 віршів: “Садок вишневий коло хати…”, “Мені однаково, чи буду…”, “Ой три шляхи широкії…” та ін. Головна ідея цих віршів – туга за рідним краєм і переживання за долю України. Проте кожен із них має власні настрій, мотиви й ритміку.
Хочу ЩЕ! – “Тополя”. Ця балада написана в Санкт-Петербурзі 1839 року та входить до списку ранніх творів Шевченка. Датується орієнтовно 1839 роком і написана в Санкт-Петербурзі.
Ot Vinta – “Кохайтеся, чорноброві”. Поему “Катерина” Тарас Шевченко написав у Петербурзі наприкінці 1838 – на початку 1839 років. Вона є своєрідною вдячністю Василю Жуковському за викуп із кріпацтва 22 квітня 1838 року.
Кому вниз – “З Холодного Яру”. У вірші “Холодний Яр” Шевченко засуджує соціальну несправедливість і викриває людей, які називають себе патріотами, але водночас брешуть про історичні події – наприклад, що гайдамаки були й розбійниками й крадіями.
Водограй – “Зоре моя вечірняя”. Цей вірш Кобзар написав під час першого заслання в Орській фортеці, коли тужив за українською природою.
Man from Light – “Зоре моя”, “Доля”. Вірш “Доля” є частиною ліричного циклу “Доля”, “Муза”, “Слава” 1858 року. У ньому Шевченко переосмислює свій творчий шлях, це своєрідний поетичний підсумок прожитого життя.
Леся Українка
Віршів, покладених на слова Лесі Українки, дуже мало. Щоби надихнутися, послухайте, як вірш “Contra spem spero” розповідає Олександр Положинський.
Іван Франко
Один в каное – “Човен”. Іван Франко написав цей вірш у 1880 році, а гурт “Один в каное” склав музику на вірш у 2010 році.
Плач Єремії – “Як на вулиці зустрінеш”. Цей вірш увійшов у збірку “Зів’яле листя”. Загалом у ній розкривається душевна трагедія Івана Франка – нерозділене кохання.
Патриція – “Як почуєш вночі” / “Пташка”. Вірш також входить у збірку “Зів’яле листя”.
Кораллі – “Фантастичні думи”. Вірш уперше опублікований у журналі “Житє і слово” в 1896 році.
Тарас Чубай – “Сипле сніг”. Вірш – зі збірки “Зів’яле листя”.
Кому Вниз – “Орач”. Іван Франко написав вірш “Гріє сонечко” в 1880 році.
Христина Соловій – “Стежечка”. Оригінальний вірш Франка називається “Отсе тая стежечка”.
Микола Вінграновський
Pianoбой – “Я сів не в той літак”. Вірш написано в 1965 році. Збірка “Сто поезій”, до якої входить цей вірш, – це спроба Вінграновського писати твори в різних формах.
Фіолет – “Вас ніхто так не любить”. Вінграновський написав цей вірш 1976 року. Це був так званий “період застою” за Леоніда Брежнєва, коли в СРСР був сповнений атмосфери безнадії та відсутності перспектив.
Василь Стус
Фіолет – “Напевне, так і треба”. Поет написав вірш у 1972 році.
Сергій Мороз – “Зазираю в завтра”. Цей вірш також увійшов до збірки аудіозаписів читання поезії Василя Стуса. Автор надиктував їх і записав наприкінці 1960-х років.
Тінь сонця – “У цьому полі, синьому, як льон”. Вірш, у якому ліричний герой протистоїть негараздам і тривогам, у ньому порушуються питання самотності і складності доленосних виборів.
Василь Симоненко
Kozak System – “Не моя”. Цей вірш Василь Симоненко написав за рік до своєї смерті. Того ж літа 1962-го поета сильно побили працівники міліції на залізничній станції.
Ліна Костенко
Фіолет – “Спини мене”. У вірші “Спини мене” немає розділових знаків. Це не притаманний Ліні Костенко стиль написання.
Віталій Козловський – “І все на світі треба пережити”. Вірш входить до збірки “Триста поезій”.
Павло Тичина
Мертвий півень – “Панно Інно”. Цей автобіографічний твір Тичина написав 1915 року й додав його до другого видання збірки “Сонячні кларнети”.
Kurs Valüt – “Весело” теж на слова вірша “Гаї шумлять”.
Дмитро Павличко
Олександр Олесь
Євген Плужник
O.Torvald – “Мовчи”. Євген Плужник написав цей вірш за кілька років до Голодомору, розчарований радянською державністю. Його звинуватили в належності до націоналістичної терористичної організації й заслали на Соловки, де він і помер.
Григорій Сковорода
Kurs Valüt – “Kurs Valüt“, на слова “Всякому місту — звичай і права”. Вірш входить у збірку “Сад божественних пісень, що проросли із зерен Святого Письма”. Вона була видана далеко після смерті Григорія Сковороди – у 1861 році.
Богдан Лепкий